Тепер - у дорослий світ

(Ліцеїстам-випускникам)

Ви - ті, хто після ліцею обирає військовий виш - і це вже говорить про вас більше, ніж будь-яка оцінка в журналі. Те, що ви пов'язуєте своє майбутнє із силовими структурами - викликає повагу. Бо я знаю, що за цим стоїть: режим, дисципліна, фізичні випробування. Але найважливіше це майбутня відповідальність за інших людей.

Те, що я хотів сказати ще на уроці, але не встиг

Debug-мислення врятує вас не раз. Ми вчили знаходити помилку методично - крок за кроком, без паніки. На службі це називається «оцінка ситуації». Та сама навичка, інша назва. Не забувайте її.

Технології - ваш союзник на будь-якій службі. 

Помилка - це не кінець програми. У програмуванні помилки - норма, головне - їх знайти і виправити. Так само в житті. Не бійтеся помилятися, бійтеся не аналізувати свої помилки.

Пишайтеся своїм вибором - тихо і впевнено. Не потрібно нікому доводити, чому військовий виш - це гідно. Просто живіть так, щоб це було очевидно без слів.

Не забувайте складну задачу розбивати на менші кроки. Шукати помилку не в комп'ютері, а у власній логіці. Якщо подумати - це і є те, що знадобиться вам на курсантській лавці і потім, на службі. Тільки замість рядків коду будуть рішення, що мають реальну вагу.

Є ще одна річ, яку я хочу сказати - вже не як учитель інформатики, а просто як людина, що живе в тій самій країні, що і ви. Ви обираєте цей шлях у час, коли Україна воює. Коли слова «захист», «служба», «присяга» - не з уроку «Захист України», а з щоденних новин. І те, що ви все одно йдете - це не само собою зрозуміло. Це є Ваш вибір. Дякую Вам за нього.

«Найкращий код - той, що працює навіть у непередбачуваних умовах.

Будьте саме такими людьми.»

Навчайтеся так, щоб країна пишалася. 
Служіть так, щоб ви пишалися собою.

Слава Україні — і удачі вам,  випускники.